У час українсько-польського конфлікту в Галичині багато національно та релігійно змішаних родин зіткнулися зі складними внутрішніми випробуваннями. Одним із таких прикладів була родина Шептицьких.

У графа Яна Шептицького та Софії з Фредрів було п'ятеро синів — Роман (1865 р.н.), Александр (1866 р.н.), Станіслав (1867 р.н.), Казимир (1869 р.н.) та Леон (1877 р.н.). Кожен із братів зробив власний вибір національної та релігійної приналежності ще до Першої світової війни. Однак українсько-польська війна певною мірою зробила їхній вибір незворотнім.

Андрей (Роман) Шептицький у 1901 році став Львівським греко-католицьким архиєпископом та митрополитом, Климентій (Казимир) — монахом, пізніше ігуменом греко-католицького згромадження студитів, а їхня національна орієнтація була українською. Александр та Леон були землевласниками, які не займалися політичними справами і трималися польської ідентичності. Станіслав, генерал-майор Австро-Угорської армії, очолював ІІІ бригаду Польських Легіонів, а в період з листопада 1918 до квітня 1919 — Генеральний штаб польської армії.

У час українсько-польської війни брати Шептицькі, попри відмінні національні орієнтири, намагалися підтримати один одного. У листопаді 1918 року Леон спробував переправити продукти з родинного маєтку в Прилбичах до Львова для братів Андрея та Климентія. Коли через виразну проукраїнську позицію польська влада заарештувала митрополита Шептицького, усі брати доклали максимум зусиль для його звільнення. Особливу роль відіграв Станіслав, тоді один з чільних військових діячів Польщі.