Церковні обряди та релігійні традиції були близькими та зрозумілими для більшості українців та поляків, а тому значно вплинули на спосіб вшанування подій 1 листопада 1918 року в міжвоєнний час. І для українців, і поляків цей день став символічним у переліку історичних дат, що відзначали кроки до державного суверенітету.

1 листопада для католиків латинського обряду — свято Всіх Святих, а 2 листопада — день пам'яті померлих. Натомість у церквах східного обряду свято Всіх Святих та поминання померлих відзначають у першу неділю після П'ятидесятниці. У міжвоєнній Польщі офіційним днем вшанування загиблих у боротьбі за незалежність стало 2 листопада. Активну участь брало духовенство, що відправляло служби та виголошувало молитви в храмах, на місцях поховань та на символічних могилах. Урядові розпорядження зобов'язували й українське греко-католицьке духовенство в цей день, 2 листопада, служити панахиди за полеглими польськими патріотами, що викликало спротив з боку українців. Архиєпископ Юзеф Більчевський 1 листопада 1919 року започаткував вшанування "Львівських орлят", героїчної молоді, що захистила "цілісність і свободу всієї Речі Посполитої".

Греко-католицька церква безпосередньо долучилася до українського відзначення 1 листопада в міжвоєнний період. Ініціатива вважати цю дату не лише днем вшанування пам'яті полеглих, а й святом української державності, належала каноніку митрополичої капітули о. Левові Куницькому (1921). У 1923 році митрополичий ординаріат рекомендував усім греко-католицьким священикам відзначати таким чином 1 листопада. І римо-католицька, і греко-католицька церкви активно долучилися до формування культу героїв навколо полеглих в українсько-польському збройному протистоянні та етосу священності смерті за Вітчизну.