Одним із наслідків боїв за Львів стала поява військовополонених та інтернованих з обох сторін. Перших полонених українців утримували у школі імені Сенкевича. У цьому ж будинку перебували взяті 21 листопада у полон німецькі військові, які воювали на боці українців. Поручник Людвік де Ляво, після прибуття в якості коменданта на залізничний вокзал, не зважав на домовленості між поляками та українцями, і наказав роззброїти та заарештувати останніх. Сам вокзал став місцем утримання демобілізованих військовослужбовців австро-угорської армії. Відомим є приклад Мирона Тарнавського: після повернення його полку з італійського фронту до Кракова, та прибуття Тарнавського до Львова, його одразу арештували. Після завершення боїв його вивезли до табору в місті Домб'є.

На вулиці Хотинській, 2 відразу була створена польська жандармерська комендатура, де тимчасово утримували полонених та інтернованих. Однак вона не функціонувала належним чином, у ніч з 7 на 8 листопада більшість ув'язнених українців утекли. Інтернованих жандармів-українців, які не присягли на вірність Польщі, утримували у жандармерії на вулиці Сапєги.

20 листопада поляки захопили цілий український шпиталь на вулиці Личаківській. Польська сторона 23 листопада змусила майже сотню українських військовополонених пройти маршем вулицями Львова до в'язниці у будинку Крайового Вищого Суду та Кримінального Трибуналу на вулиці Баторія. Загалом до польського полону потрапило кількасот українських військових.

Менше відомостей збереглося про польських полонених. Відомі окремі факти взяття в полон та інтернування військових у власних помешканнях. Траплялося, що польських полонених на перший раз відпускали під слово честі офіцера. Якщо ж вони повторно потрапляли до полону, то їх розстрілювали.

Чільних представників української інтелігенції, які не покинули місто після 21 листопада, спочатку запросили до переговорів, втім 29 листопада частину з них заарештували.