Листопад 1918 року вписаний в український та польський героїчні наративи, де боротьба за Львів є частиною боротьби за незалежність.

В українській версії історичного викладу відбулася еволюція від перевороту і зриву, до чину. Вимушений крок, що мав не допустити ексклюзивної претензії поляків на Східну Галичину та задекларувати присутність українців на міжнародній арені, спочатку означувався терміном "переворот". Це сталося через те, що українці сподіваючись на справедливі рішення держав-переможниць і "14 пунктів" президента США Вільсона не відразу готувалися зі зброєю в руках захищати свою державу. Поляки ж вбачали у виступі українців підступну змову останніх з австрійцями.

У міжвоєнній Польщі історія нещодавньої війни офіційно стала частиною героїчної оборонно-визвольної оповіді, а для українців — прикладом не тільки легальної, але й збройної боротьби галицьких українців за державність.

Пізніше, під впливом ідеології інтегрального націоналізму і розчарування в законних (парламентських) політичних методах боротьби відбулася зміна в трактуванні листопадових подій 1918 року. На перший план вийшла мілітарна складова, тоді як політичним методам відводилась другорядна роль. Листопадовий вимушений Зрив еволюціонував до лицарського Чину — одного з етапів національної революції.

Напередодні та під час Другої світової війни революційні події листопада 1918 року стали одним з інструментів національної мобілізації. В радянський час ці події вважалися незначним епізодом, прикладом "буржуазного путчу" та "польської окупації" у вирі революційних подій, головну роль в яких відводили штучному утворенню, Галицькій соціалістичній радянській республіці.

Тепер  це — важлива частина українського і польського засновницьких міфів.