З початком бойових дій потрібно було шукати шляхи налагодження подальшого функціонування 200-тисячного міста. Для інформування населення сторони друкували відозви, оголошення і звернення. Паралельно виходили газети, які підтримували свої національні табори. Українці не заборонили діяльність польських газет на підконтрольній території, вважаючи це ознакою своєї цивілізованості напередодні світової мирної конференції. Згодом цей факт почали вважати однією з головних причин поразки.

Для вирішення проблеми з продуктами харчування, окрім тимчасового припинення вогню, працювали з постачальниками, організовували польові кухні для найбідніших, на українському боці фронту Харчовий уряд і Харчова управа намагалися організувати роботу продуктових магазинів і доставку продуктів з українських сіл сучасними вулицями Личаківською та Хмельницького. Аналогічно діяли на своїй території поляки, отримуючи продукти з польських сіл. Євреї Львова, очевидно, на підтримку з боку селян розраховувати не могли, тому продовольчу кризу відчували найсильніше.

Телефонний та телеграфний зв'язок у Львові також був перерваний. Бої, що велися біля головної пошти, унеможливили нормальну комунікацію з зовнішнім світом. Це відобразилося не тільки на політичних справах, але й на щоденному житті мешканців. Люди які опинилися у заблокованому місті, не могли сповістити рідних у провінції про своє становище. Відповідно не отримували інформації і від них. З перебоями працювала преса. Видання розповсюджували "з рук в руки", якщо була можливість вибратися з домівки. Така ситуація породжувала велику кількість чуток. Через брак або запізніле надання інформації люди жили в стані невідомості та дезінформації.