Володіння австрійською фортецею на пагорбі дозволяло контролювати центр міста. Напередодні Першої світової війни на її території розташовувався 30 полк піхоти, до якого рекрутували вояків зі Львова та навколишньої місцевості. Австрійська влада побоювалася польської фронди, тож станом на 1918 рік полк складався на 51% з українців та 32% поляків.

1 листопада Цитадель зайняв загін під керівництвом четаря Тимотея Гумовського, що у складі 3 старшин і 55 солдат українського походження сформувався із колишнього Вартового батальйону австро-угорської армії. Вже 3 листопада польський загін поручника Монда (близько 30 осіб) спробував з боку трамвайного депо атакувати вежу №1. У результаті бою поляки відступили, але Цитадель опинилася у напівоблозі. Наступного дня сотник УСС Осип Букшований отримав наказ зайняти Цитадель. Для здійснення маневру він задіяв штабну і 46 сотні Вишколу, чети скорострілів і штурмову. Підстаршина Ліщинський непомітно провів ці підрозділи через польські позиції у темряві та закріпився на Цитаделі.  

Цитадель надалі залишалася одним з найважливіших стратегічних пунктів опору. Гарнізону української залоги довелося захищати її підніжжя з боку інституту Оссолінських, здійснити вилазку, щоб зняти загрозу для оборонців Головної пошти. Розуміючи Цитадель ключовим пунктом української оборони, польські сили до її штурму залучили загони поручника Бернарда Монда, підпоручників Фельдштайна та Штарка, підсилили їх гарматою. Проте ці дії успіхом не увінчалися.

Cтаном на 21 листопада українська залога Цитаделі складалася із 276 осіб, з них 213 (10 старшин і 203 бійці) у бойовому стані. Утримавши позиції, вони залишили Цитадель згідно наказу Начального коменданта українського війська полковника Гната Стефаніва про евакуацію війська зі Львова, підпаливши за собою склад військової амуніції.