Осередки військового протистояння почали формуватися вже наприкінці 1 листопада. Щойно проголошена українська влада диспонувала трохи більше ніж 2 тисячами військовослужбовців у понад 200-тисячному місті. Це не дозволило взяти під контроль усі стратегічні пункти. Також не вдалося стримати формування польського опору попри те, що він був розпорошений та розділений за партійно-політичними переконаннями. Відтак спершу виникло два окремі осередки повстання: у школі ім. Генріха Сенкевича, під керівництвом капітана Здіслава Тшесьньовського, та у Домі техніків, під керівництвом Людвіка Василевського. Звідти у перші дні протистояння під їхній контроль переходять верхня частина вулиці Городоцької, військове летовище на Левандівці, привокзальний район (біля костелу Св. Ельжбети), райони Новий Світ, Вульки і напрямок на Стрий.

Основний розпал боїв за головний вокзал (02.11.1918), та спроби наступу в напрямку середмістя Львова (4-9 11.1918) перетворили події на певну позиційну війну. Тоді ж і склалася основна лінія протистояння, яка в центрі майже не змінилася, посуваючись у різні боки лише на флангах.

На півночі Львова, у районі Замарстинова, польські сили опанували район міської різні, у північно-західному напрямку вели боротьбу за міську газівню, Дім інвалідів та Гору Страчення. Таким чином, їм поступово вдалося взяти противника у півкільце. Українські сили контролювали райони Підзамча, Личакова і Стрийського передмістя, Персенківки, казарм 15 піхотного полку на вулиці Яблоновських і Зиблікевича. Звідти через Цитадель, Оссолінеум та Головну пошту лінія протистояння тягнулася до будинку Крайового Сейму, Крайового та Австро-угорського банків (пізніше палацу Голуховських), аж до казарм Фердинанда на Городоцькій, казарм поліції на Казимирівській та казарм на вулиці Місіонерській. Окремо стояли артилерійські позиції на Високому замку.