Напередодні Першої світової війни у цих казармах, збудованих у час правління імператора Фердинанда І, розміщувалися два дивізіони 11 полку польових гаубиць та 11 дивізіон важких гаубиць. Наприкінці жовтня 1918 року казарми продовжували використовувати різні частини австро-угорської армії.

За планами листопадового повстання, казарми мали зайняти відділи 30 батальйону польових стрільців (що складався на 56 відсотків із українців, частина яких там і розташовувалася) та військовослужбовцями-артилеристами. За спогадами обер-лейтенанта (поручника) Івана Рудницького, 15 полк піхоти був згодом перейменований на полк імені князя Лева, до якого відкомандирували 50 солдат із кулеметом. Командантом української залоги став обер-лейтенант 30 батальйону польових стрільців Северин Козак.

Третього листопада розпочався перший польський наступ у напрямку середмістя, у районі вулиць Городоцької та Янівської. Наступ наразився на організований збройний опір української залоги казарм Фердинанда. Наступного дня розпочався контрнаступ українських сил з казарм Фердинанда і поліції (вул. Казимирівська, тепер Городоцька 24/26) під командуванням лейтенанта резерву (четаря) Миколи Зінюка. Його загін звільнив будинки на початку вулиці Янівської та допоміг загону четаря УСС Василя Клима зайняти гору Страчення і відбити кілька польських контратак. Згодом українським військовим довелося покинути ці позиції.

У наступні два дні становище залоги погіршилося, польські сили знов оточили казарми. У оборонців закінчувалися набої та харчі, не діяв водопровід, були вбиті і поранені. Згодом Головна команда надіслала підкріплення. 20 осіб із УСС, із кулеметом та мінометом розірвали кільце оточення і прорвалися до казарм. Подальші бойові дії уклалися у свого роду фронтову лінію, яка утримувалася до 21 листопада. Попри застосування артилерії, підриву каналізації та недотримання перемир'я, полякам не вдалось захопити цей об'єкт.

21 листопада почався вивід українських збройних сил зі Львова. Відтак українська залога непоміченою покинула казарми Фердинанда.