Хоча у листопаді 1918 року для львів'ян актуальнішим було вирішення проблем, пов'язаних із безпекою, побутом чи продовольством, культурно-мистецьке життя припинилося не одразу. Вдень 1 листопада у Великому міському театрі вистава відбулася як звично. Лише після першого акту увечері в театрі з'явилися українські солдати, які відправили глядачів додому. Із розгортанням боїв припинилися кінопокази та театральні вистави, частина акторів покинули місто. На шпальтах газети "Діло" останні оголошення про покази фільмів датовані 5 листопада. Тоді львів'яни мали змогу переглянути драму "Трагізм вічного життя" у кінотеатрах "Коперник" та "Марисенька".

Польські театри відновили свою діяльність у місті лише з 1 грудня. Міський театр відкривав "новий" сезон виставою "Оборона Ченстохови". Придбані на листопад абонементи до театру були дійсними й у грудні.

Новини про літературні процеси також були не на часі. Софія Романувічувна писала, що читати було неможливо через гуркіт гармат на вулиці, який заважав зосередитися. Бажаними були газети, адже давали хоч якусь інформацію про події в місті. Приміщення бібліотеки "Оссолінеуму" переходило з рук в руки, частина фондів була знищена. На той час у місті діяли так звані українські книгарні. У канцелярії товариства "Просвіта" на пл. Ринок можна було придбати нову історичну повість "Князь Ярослав Осмомисл", а видавництво "Української Літературної Скарбниці" пропонувало "Острів із закопаними скарбами" Роберта Льюїса Стівенсона. Газета "Діло" повідомляла про вихід нових творів про війну українського письменника Ореста Авдиковича.

Листопадові дні дали поштовх до розвитку у міжвоєнний період мемуарної літератури. У 1920-1930-х роках і поляки, й українці видавали тексти спогадів учасників протистояння, створювали спеціальні серії та навіть давали рекомендації, як краще писати спогади.