Політичний устрій у 1918 році визначала Конституція Австро-Угорщини та її підзаконні акти. Станом на 1 листопада державну виконавчу владу у Львові представляли уряд Намісника, Дирекція поліції, Дирекція пошти, Крайова дирекція скарбу, Дирекція державної залізниці, Дирекція лісів та державної власності. Судову владу — Вищий крайовий, Крайовий, Повітовий, Промисловий та Торговельний суди. Військова влада перебувала у компетенції коменданта міста. Місцеве самоврядування представляли Крайовий сейм, що не діяв з 1914, а на початку листопада діяв фактично лише його виконавчий Крайовий відділ, а також Тимчасова Рада міста Львова (100 осіб), що зайняла пропольську позицію і очікувала приєднання міста до польської держави (за винятком українця о. Теодозія Лежогубського).

Владу у Львові українці встановили захопленням державних інституцій та призначенням своїх керівників: Івана Поповича — директором пошти, Богдан Булик і Михайло Рурим очолили Дирекцію скарбу, Юліан Калужняцький — прокуратуру, Степан Витвицький став Львівським повітовим комісаром. У середині листопада під державним адмініструванням ЗУНР опинилося 49 повітів Східної Галичини. Суди у час боїв не діяли, хоча голова Вищого Крайового суду Адольф Червінський та інші керівники залишалися на посадах. Начальник поліції Юзеф Райнлендер відмовився виконувати обов'язки від імені української влади. Відтак 2 листопада його інтернували у власній квартирі, а його обов'язки обійняв Степан Баран. 3 листопада комендант гарнізону міста генерал Рудольф Пфеффер відмовився передати Українській Національній Раді командування та право на військове майно. Новим комендантом призначили Миколу Мариновича.

Керівників банків УНРада усунула від виконання обов'язків, проте фінансові установи міста та краю не націоналізувала. Не діяли комунальні служби у ратуші, адже українці встановили контроль над будівлею. Їх представники збиралися у Торгово-промисловій палаті, вели переговори з українцями, погодилися створити спільний погоджувальний комітет.

Була дестабілізована діяльність багатьох закладів. Із тимчасової в'язниці втекли біля 300 в'язнів, з "Бригідок" — 294. Втечі відбувалися під прикриттям "звільнення". Наглядачі, боячись розправи, покинули місця служби.

З метою легітимізації влади, УНР здійснила дії правового характеру: створила Державний секретаріат як вищий орган правління (9.11), ухвалила "Тимчасовий Основний Закон" (Конституцію) (13.11), а також Закони "Про тимчасову організацію судів і власти суддівської" (21.11) та "Про тимчасову адміністрацію областей Західно Української народної Республіки" (16.11)

23 листопада польський Тимчасовий комітет управління у Львові скасував видані органами ЗУНР правові акти та відновив чинність австрійських законів і розпоряджень у Львові.